Рекомендації

Науково-практичні рекомендації з проведення весняно-польових робіт при вирощуванні озимої пшениці під урожай 2010 року в Сумській області;

ВСТУП

Зернове господарство як України, так і Сумської області є стратегічною і поки що найбільш ефективною галуззю сільського господарства. Основною продовольчою зерновою культурою на Сумщині була і залишається озима пшениця, яка займає провідне місце як за врожайністю, так і за виробництвом продовольчого зерна. Її роль у забезпеченні продовольчої безпеки Держави важко переоцінити.

В умовах складного фінансового стану більшості сільськогосподарських підприємств слід технологічно грамотно підходити до застосування кожного агроприйому з урахуванням усіх сукупних чинників у часі і наявності їх у режимному забезпеченні. Застосування кожного агроприйому, і особливо суттєво важливих (мінерального живлення, захисту від хвороб, шкідників і бур’янів), вимагає конкретного підходу до кожного із них з метою отримання максимальної економіко-фінансової і господарсько-технологічної ефективності.

Рівень ефективності технологічного прийому в останні роки значною мірою залежить від рівня поєднання його в часі і сукупності з потужними природними факторами. Зміна клімату в останні 6–7 років зумовлена антропогенними чинниками господарської діяльності людини. Виділене енергетичне тепло земної поверхні значною мірою поглинається в атмосфері тенденційно зростаючими в кількісному вираженні чинниками, такими як виділена пара, вуглекислий газ, озон, метан, фреон, окиси азоту, і знову повертається на земну поверхню, що й зумовлює кінцевий результат: сумарне підвищення температури і потепління. Стабільне відхилення складових клімату від оптимуму впливає на температурний режим і вологість ґрунту, умови його технологічного дозрівання, глибину загортання насіння й норму висіву, строки сівби, післяпосівний стан ґрунту, довжину міжфазного і вегетаційного періоду, а, в цілому, і саму продуктивність посівів.

Стан розвитку посівів озимої пшениці в цьогорічних умовах вимагає диференційного підходу як до проведення фізіолого-фенологічних спостережень в зимово-весняний період, так і відпрацювання стратегії догляду у весняний період вегетації культури.

Нижче викладені елементи технології вирощування зерна озимої пшениці, які повинні бути творчо використані в конкретному господарстві і є основою формування високого рівня продуктивності. Слід не забувати, що нехтування хоча б одним із елементів технології може нанівець звести всі попередні зусилля і витрати. Запропоновані рекомендації містять у собі переважно найбільш загальні, перевірені наукою та багаторічним виробничим досвідом технологічні прийоми догляду за вирощуванням озимої пшениці.

СТАН ПОСІВІВ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ТА ЗАХОДИ ПО ДОГЛЯДУ ЗА НИМИ В УМОВАХ 2010 РОКУ

Аналізуючи стан посівів озимої пшениці дані рекомендації базуються на результатах постійного моніторингу ситуації із перезимівлею озимини, який проводять наукові співробітники лабораторії рослинництва Сумського інституту агропромислового виробництва НААНУ.

Аналіз стану посівів озимої пшениці слід почати ще з того часу як ми починали її сіяти. Відомо, що для осіннього розвитку озимих колосових культур вирішальне значення має тривалість періоду сівба–сходи. У цей період проходять I–II етапи органогенезу і визначається потенціал майбутнього врожаю. Чим менш сприятливі умови в цей період, тим менше утвориться стебел восени. Чим більше відхилення від оптимальних агрометеорологічних умов періоду сівба – сходи, тим більш тривалий цей період і тим гірший стан рослин, що припиняють осінню вегетацію. Затримка розвитку рослин у цей період через нестачу вологи, особливо посіяних по стерньових і просапних попередниках, спричиняє підвищену зрідженість (до 13%), недостатню кущистість (2 стебла замість 3–6), затримку наступного розвитку.

Одним з головних факторів стану посівів озимої пшениці, в умовах осені 2009 року, були запаси продуктивної вологи в ґрунті. Загальновідомо, що запаси продуктивної вологи в шарі ґрунту 0–20 см у період сівби повинні бути не менше 18–20 мм. При менших їх запасах суттєво збільшується тривалість періодів сівба – сходи і сходи – кущіння. Це обумовлює суттєву зрідженість посівів і не дозволяє рослинам розкущитися до моменту припинення осінньої вегетації. На початку оптимальних строків сівби озимої пшениці на більшій частині Сумської області склалися надто критичні умови за зволоженістю ґрунту: у посівному шарі ґрунту продуктивна волога була майже відсутня, і навіть в шарі 0–20 см її кількість складала на початок вересня 14,3–19,7 мм. Враховуючи це сівба озимої пшениці була проведена в умовах жорсткої посухи. На більшій території області опади у вересні були майже відсутні (за місяць 7 мм при нормі 44 мм). Задовільні сходи озимої пшениці отримано тільки на площах, де випали опади перед сівбою, або після її проведення та на полях, де обробіток ґрунту проводився по типу пару. При сівбі на початку оптимальних строків отримано “пунктирні”, нерівномірні сходи. Опади, які випали на початку другої декади жовтня дещо покращили ситуацію, але на більшості площ спостерігався нерівномірний розвиток рослин і по розвитку рослини суттєво відставали від оптимального.

Припинення активної вегетації рослин озимої пшениці відбулося близько до середньобагаторічної дати (26 жовтня) 28 жовтня. На цей час рослини, які були посіяні в першій декаді вересня і вчасно проросли, набрали 750?С і 580?С активних температур при нормі 450–540?С. На таких посівах рослини знаходилися у фазі кущіння: коефіцієнт кущіння становив 1,7–3,7 в залежності від сортових особливостей. Рослини, які були посіяні в другій і третій декаді вересня і також вчасно проросли, набрали 400–325?С активних температур і знаходилися у фазі кущіння – середній коефіцієнт кущіння відповідно 1,4–2,2 і 1,1–1,2. Рослини сівби початку жовтня знаходилися у фазі 3 листки–початок кущіння. Такі рослини набрали 250?С активного тепла. Рослини більш пізніх строків сівби (10 жовтня) проросли і знаходилися у фазі “шильця”–перший листок. Вони набрали лише 160?С активного тепла і вегетували тільки 15–20 днів. Проведений аналіз рослинних проб на вміст розчинних цукрів показав, що у рослин як раннього так і допустимого строку сівби на фоні удобрення N90P60K60 вміст цукрів знаходився у межах 29,8–33,0%.

Проте зниження температури було короткочасним, і вже в другій декаді листопада було відмічено підвищення денної температури вище 9?С, а на поверхні ґрунту навіть до 10?С (13.11.09), отже тривала повільна вегетація рослин, функціонувала коренева система, утворювалися додаткові вторинні корені і стебла.

Уповільнені ростові процеси тривали до 6 грудня включно. Потім відбулося суттєве зниження температури – середньодобова температура понизилась до мінус 2,8?С. Відповідно повністю припинилася вегетація рослин озимої пшениці. Зниження температури супроводжувалося і випадінням опадів у вигляді снігу (за період з 11 по 21 грудня випало 47,7 мм). Висота снігового покриву на полях становила 20–30 см. Тому зниження температури повітря до мінус 25?С (16.12.2009 р.) суттєвого впливу на загальний стан посівів не викликало (на глибині залягання вузла кущіння температура знижувалась до мінус 4,5?С). В послідуючий період відбулося підвищення температури, що викликало ущільнення снігового покриву, але льодова кірка була відсутня. Січень місяць характеризувався чергуванням різкого зниження температури і настанням відлиг. Мінімальне зниження температури на поверхні снігу було до мінус 32?С. При цьому, на площах з висотою снігового покриву 20–25 см на глибині залягання вузла кущіння вона була мінус 4,7?С (25 січня), при висоті снігу 5–10 см – мінус 8,0–10?С. Слід зауважити, що достатньо тривале утримання температур повітря нижче мінус 15?С (17–21 січня) і навіть мінус 20?С (22–25 січня) сприяло суттєвому вихолодженню ґрунту. Так, за цей період температура ґрунту на глибині 40 см знизилась із плюс 2,4 до плюс 1,2?С. Слід вказати на негативну дію таких низьких температур на підвищених місцях рельєфу, де через здування снігу він був майже відсутній, температура на глибині залягання вузла кущіння на таких місцях знижувалась навіть до мінус 14?С, що викликало не тільки загибель надземної вегетативної маси рослин, але і зниження життєздатності слаборозвинених рослин. Але на більшості площ суттєвого занепокоєння по стану посівів на той час не було.

Умови останнього місяця зими і початку весни були несприятливими для перезимівлі озимої пшениці. Відлига кінця січня – початку лютого сприяла значному ущільненню снігового покриву і несуттєвому його таненню. Поряд із цим на початку лютого випала велика кількість опадів (1.02–29,5 мм, 2.02–5,8 мм) у вигляді дощу, що сприяло накопичення води на поверхні полів. На достатньо рівних площах ця вода залишилась на полі, на схилових полях вона попід снігом зійшла в понижені місця і “блюдця”. Послідуюче зниження температури, яке відбулося 6 лютого (до мінус 22–24?С) призвело до утворення притертої льодової кірки товщиною до 3–4 см. Такі умови склалися у більшості районів області, за винятком північної її частини. Слід зауважити, що в тих місцях де сніговий покрив був більше 30 см (біля лісосмуг, доріг) дощова вода наситилася сніг, але через достатню його висоту утворення льодової кірки не відбулося. В послідуючі періоди, навіть під час відлиг, розтавання чи розрихлення льодового шару не було. Навпаки, це сприяло поступовому потовщенню льодового шару через накопичення талої води на вже утвореній раніше льодовій кірці. На полях утворився досить ущільнений сніговий покрив товщиною 5–20 см. Інтенсивного ходу талої води не було, відбувався поступовий її рух (під снігом) у понижені місця рельєфу, “блюдця”. У першій і другій декаді березня по деяких місцях товщина льодового шару була 10 і навіть 15 см.

На час початку танення снігу і часткового розрихлення льодового шару (з 20 березня) рослини озимої пшениці знаходились в льодовому шарі 43 дні. А нам відомо, що знаходження рослин озимої пшениці під притертою льодовою кіркою більше 40 днів призводить не тільки до суттєвого зниження життєздатності, а і навіть до повної загибелі рослин озимої пшениці.

Постійний моніторинг стану посівів озимої пшениці показує, що більш негативно складні умови вплинули на посіви, де рослини з початку утворення льодової кірки знаходилися повністю під льодом і рослини ранніх і особливо надранніх (кінець серпня – початок вересня) строків сівби з достатньо розвиненою вегетативною масою. На таких посівах відмічається загибель, в залежності від сортових особливостей на 50–60% і навіть більше, ще близько 15–20% рослин мають понижену життєздатність. Дещо нижчий відсоток загибелі рослин на посівах оптимальних і навіть пізніх строків сівби з менш розвиненою вегетативною масою і на тих площах, де рослини озимини не повністю знаходились тривалий час під льодом. Слід вказати той факт, що випадіння рослин на більшості площ не є суцільним, а “очажно” у вигляді різного розміру плям, що вказує на нерівномірність товщини льодової кірки, яка залягала. В межах області пересів може скласти близько 40% всієї посівної площі озимої пшениці.

Враховуючи вищевказане слід диференційовано підходити до проведення фізіолого-фенологічних спостережень і відпрацюванні тактики технологічного догляду у весняний період вегетації культури.

На сьогодні найбільш важливим завданням агрономічної служби господарств є оцінка стану посівів всіх полів озимої пшениці шляхом проведення інвентаризації посівів на предмет визначення фактичного як зрідження, так і загибелі рослин пшениці. Саме це повинно стати критерієм у виробленні стратегії проведення раціонального ремонту зріджених посівів.

Нижче наведено класифікацію посівів озимої пшениці за густотою стояння рослин та можливе зниження продуктивності при цьому.

Класифікація посівів озимої пшениці за густотою рослин

Стан посіву Густота рослин,шт/м2 Потенціал продуктивності, %
Слабо зріджений 280 90
Середньо зріджений 200 81
Сильно зріджений 100 62
Рідкий 50 33

В слабо зрідженому посіві дуже різко починають зростати некомпенсовані втрати зерна. Відповідно до цього такі посіви формують істотно меншу врожайність зерна, чим оптимальні. Крім цього, при зазначеній густоті рослин зростає небезпека засмічення посівів бур’янами, що веде до додаткових енергетичних і ресурсних витрат.

Середньо зріджені посіви сильніше забур’янюються, вимагають додаткових витрат і в несприятливі роки можуть значно знижувати врожайність. Тому така густота є критичним порогом з погляду технологічної доцільності, коли технологічними прийомами в результаті підвищення продуктивного кущіння ще вдається значною мірою компенсувати недобір зерна в порівнянні з оптимальними посівами, але це вимагає додаткових матеріальних і енергетичних витрат.

Сильно зріджений посів при сприятливих умовах може сформувати посередню врожайність зерна за рахунок високої компенсаційної здатності рослин, але на таких посівах необхідне проведення ряду додаткових агротехнічних заходів, що стимулюють продуктивне кущіння культур, які вимагають істотних додаткових витрат.

Рідкі посіви різко знижують свою продуктивність, особливо сильно при несприятливих умовах весняно-літнього періоду. Компенсаційної здатності озимої пшениці на таких посівах недостатньо навіть при дуже високому рівні агротехніки. Тому такі посіви необхідно пересівати.

Для вирішення питання щодо проведення весняного ремонту зріджених посівів озимої пшениці перш за все слід з’ясувати доцільність даного заходу, порівнюючи рівні продуктивності живих рослин, що перезимували з підсівом чи пересівом. Якщо різниця між очікуваним урожаєм підсіву і прогнозованим озимої пшениці 0,4–0,5 т/га і більше, а при пересіві 0,6 т/га, то такі посіви слід ремонтувати. Слід зауважити, що краще на 10% збільшити площу підсіву відразу, ніж на цю величину залишити її без ущільнення, в якому з часом може з'явитися потреба, але будуть втрачені оптимальні строки. У випадках, коли оптимальні строки сівби для ранніх ярих культур минули, пересів озимини можна провести просом, соєю, гречкою та кукурудзою на зерно однак не пізніше 5 травня.

З метою досягнення бажаного ефекту при ремонті озимої пшениці важливо правильно встановити норму висіву ярої зернової культури. При цьому слід враховувати, що при підсіві пошкоджується частина рослин озимої пшениці (10–15%) і польова схожість підсівного насіння знижується більше, ніж при звичайному посіві. Норма підсіву ярої культури визначається з урахуванням фактичної густоти рослин озимої пшениці, щоб на період збирання урожаю мати густоту продуктивного стеблостою не менше 550–600 шт/м2. Вибір ярих культур для підсіву і пересіву визначається не лише строками виконання робіт, рівнем зрідженості озимої пшениці, а й ринковою привабливістю культури.

Важливою вимогою до якості ремонту озимої пшениці є проведення його в стислі строки, одночасно з початком весняно-польових робіт, коли у верхньому шарі ґрунту (0–5 см) є волога. Запізнення з ремонтом призводить до зниження схожості насіння підсівної культури. Крім того з метою збільшення терміну проведення ремонту озимини слід використати боронування звичайними та голчастими боронами як захід, що покращує загортання насіння підсівної культури. Проводити підсів доцільно по діагоналі поля, для створення оптимальної площі живлення рослин.

Враховуючи це та виходячи з результатів фактичної перезимівлі озимої пшениці слід використовувати такі підходи до посівів:

на слаборозвинених (2–3 листки – початок кущіння):

  • посіви з густотою до 200 шт/м2 – пересіяти ярими культурами з обов’язковим урахуванням їх чергування у сівозміні;
  • з густотою 200–250 шт/м2 – товарні посіви підсіяти з обов’язковим внесенням добрив в рядки, насінницькі посіви залишити з одночасним посиленням боротьби з бур’янами;
  • більше 250 шт/м2 – залишити з обов’язковим їх підживленням азотним добривом.

на добре розвинених при густоті:

  • 280–300 шт/м2 – залишити з обов’язковим їх підживленням азотним добривом;
  • 280–200 шт/м2 товарні посіви підсіяти, насінницькі ретельно доглянути особливо посилити боротьбу з бур’янами;
  • менше 200 шт/м2 – пересіяти ярими культурами з обов’язковим урахуванням їх чергування у сівозміні.

Стратегія проведення підживлень. Внаслідок достатнього насичення ґрунту вологою зросло вимивання рухомого легкодоступного рослинам азоту з верхніх шарів ґрунту. Доступні рослинам форми азоту практично відсутні, а реальне поповнення ґрунту ним за рахунок нітрифікації і підтягування з нижніх шарів можливе лише в кінці квітня – на початку травня, коли ґрунт набере достатню кількість активних температур. Тому з відновленням вегетації, коли починається закладання колосу нового врожаю озимої пшениці, виникає необхідність їх весняного підживлення.

За класичною схемою для виробництва, азотне підживлення озимої пшениці проводять принаймні двічі: перше – ранньовесняне, після виходу посівів із зимового спокою, і друге – на початку виходу рослин у трубку. Згідно з багаторічними даними, така схема азотного живлення за умов середнього та пізнього відновлення вегетації є виправданою.

В цьогорічних умовах мінімальне промерзання ґрунту створило передумови прискорення настання фізичної стиглості орного шару ґрунту. На відміну від інших років, коли глибоке промерзання ґрунту стримувало початок активного росту озимої пшениці і оптимізацію фізичного стану ґрунту, в нинішньому році фаза переходу від зими до весни істотно коротша. За таких умов тривалість оптимальних строків проведення операцій по догляду за посівами озимої пшениці скорочена, що вимагає максимальної концентрації як матеріальних ресурсів, так і організаційних заходів в цей важливий цикл польових робіт.

За даними наукових досліджень і виробничого досвіду встановлено, що за відсутності внесення основного удобрення або внесенні його у невеликій кількості (до 30–40 кг/га д.р.), загальноприйнятими вважаються норми ранньовесняного азотного підживлення 20–40 кг/га д.р. При сумі опадів більше 200 мм за час від припинення вегетації до її поновлення норму азотних добрив рекомендується підвищити на 30 кг/га д.р.

Враховуючи це, а особливо негативний вплив умов перезимівлі і те, що в результаті складного фінансового стану господарств восени, у більшості із них внесено під посів озимої пшениці максимум по 0,2 т/га у фізичній вазі складних мінеральних добрив (це було по мінімуму достатньо для осінньої вегетації, але не для нормального відновлення весняної вегетації, росту листя і стебел рослин) посіви озимої пшениці майже на всіх площах необхідно якомога раніше підживити азотними добривами. У першу чергу необхідно підживити недостатньо розвинені (фаза двох–трьох листків – 1–2 стебла) та зріджені посіви. Щоб посилити ростові процеси, стимулювати весняне кущіння та розвиток кореневої системи і недопущення істотного випадання рослин на зріджених, слаборозвинених та пошкоджених як морозами, так і льодовою кіркою посівах доза азоту у підживлення повинна становити орієнтовно 30–40 кг/га (за умови якщо цю дозу не внесено перед входом у зиму), а на нормально розвинених посівах дозу азоту можна зменшити до 20–30 кг/га. Слід врахувати, що мінімальне промерзання ґрунту сприяло швидкому відтаванню ґрунту. За таких умов тривалість незначна кількість площ було підживлена по тало-мерзлому ґрунту. Тому на сьогодні слід використати зернові дискові сівалки укомплектовані посівними борінками і при можливості виїхати в поле (при настанні фізичної стиглості ґрунту) провести одночасно і підживлення і боронування посіву.

У фазу виходу в трубку (IV етап органогенезу) повторити підживлення таких посівів. На цьому етапі відбувається диференціація сегментів конусу наростання на колосові горбки. Вчасне внесення азотних добрив за помірних температур створює умови для максимально ефективної диференціації горбків, що й забезпечує надалі вищу озерненість колоса та крупність зерна. Крім цього, азотне живлення забезпечує виживання і, відповідно, зменшує випадання в подальшому розвитку колосоносних синхронних пагонів другого – четвертого порядку. Саме на цьому етапі отримується максимальна віддача від проведення азотного підживлення, що й реалізується в фактичній продуктивності. Таке підживлення забезпечує додаткове формування щонайменше одного-трьох повноцінних колосків та істотне підвищення озерненості колоса. Початок цього етапу збігається з морфологічним потовщенням головного пагона в діаметрі до 2 мм на відстані 1,5–2 см від вузла кущіння. Сформований і візуально помітний стебловий вузол на відстані 3–5 см від поверхні ґрунту збігається з кінцем четвертого – початком п’ятого етапу органогенезу, що у виробничих умовах часто помилково вважається початком терміну другого підживлення, тобто після проходження критичного періоду у живленні рослин культури. Дози азоту при цьому корегуються з урахуванням попередньо внесених. Так, якщо при відновленні вегетації було внесено 30–40 кг/га д.р. азоту, то на IV етапі потрібно довнести 20–30 кг/га, а при внесенні 20–30 кг/га в перший період – 50–60 кг/га.

З метою недопущення за сприятливих умов і провокаційних процесів додаткового кущіння і формування непродуктивного пагона, що зазвичай призводить до зниження продуктивності посівів, строки другого підживлення регламентують залежно від агрофону та добрив, внесених при першому підживленні. На низьких агрофонах таке підживлення розпочинають у перші дні діагностично встановленого терміну, середніх – на 4–6-й день і високих – на 8–10-й день четвертого етапу органогенезу. Визначаючи термін підживлення, слід також враховувати, що амонійна форма мінерального азоту при позакореневому підживленні в умовах позитивних температур (5°С) на третю добу вступає у взаємодію з вуглеводним комплексом рослини.

На добре розкущених посівах озимої пшениці, які розміщені після зернобобових попередників і нормально перезимували (їх буде не значна кількість), в умовах середнього чи пізнього відновлення вегетації перше підживлення азотом (по мерзлоталому ґрунту) небажане тому, що може викликати додаткове кущіння та формування підгонів, що в кінцевому результаті стає основною причиною нераціонального використання підгонами добрив і зниження врожайності на 0,3–0,4 т/га, а в умовах вилягання посівів, через їхню надмірну густоту, призводить до стікання зерна і зниження врожайності в межах 0,7–1,0 т/га. Його слід перенести на початок виходу рослин в трубку. За ефективністю дане підживлення не поступається ранньовесняному, але його переваги в тому, що дозволяє продовжити строк проведення підживлення, постільки тало-мерзлий стан ґрунту буває нетривалим, а поверхневе внесення добрив в пізні строки малоефективне. Проводити прикореневе підживлення слід з використанням зернових сівалок агрегатованих боронами. Норми добрив прикореневого підживлення ті ж, що і при поверхневому, але після незадовільних попередників – вищі на 20–25%. Прикореневим способом повторно підживлюють і слаборозвинені посіви, які до цього моменту встигають краще вкоренитися.

При виробничій необхідності і з урахуванням стану посівів (добре розвинуті з достатньою густотою), висіяних після зернобобових попередників, на III–IV етапах доцільно обробити ретардантами. Це не тільки забезпечить захист посівів озимої пшениці від вилягання, а й покращить ефективність використання рослинами вологи та поживних речовин. Внаслідок оброблення ретардантами, які перерозподіляють поживні речовини у рослинах озимої пшениці в більшій мірі на ріст колосу і його елементів, покращується озерненість колосу виповненість зерна, і співвідношення зерно-солома зміщується у бік формування більшої кількості зерна. Для обробки посівів дозволені наступні препарати: хлормекват-хлорид 460 у дозі 2,0 л/га, антивилягач – 2,5–3,0 л/га, стабілан – 1,0–2,0 л/га, терпал – 2,0–2,5 л/га.

Третє підживлення азотом на VII–VIII етапах органогенезу рослин, дозою 20–30 кг/га, ефективне при вирощуванні сильних за якістю пшениць і дозволяє підвищити масу 1000 зерен та забезпечити формування високоякісної пшениці 1–3 класу, але за умови боротьби з комплексом шкідників озимої пшениці, таких як хлібні жуки, трипси і, особливо, клоп шкідлива черепашка. При цьому краще використовувати для підживлення розчин сечовини (карбаміду). За даними вчених близько 60% усього білка, який накопичується в зерні пшениці поступає до рослини через листя. Вміст азотних речовин у листках на початок наливу зерна, в основному визначає накопичення його в зерні.

В умовах різкого наростання температур після відновлення вегетації озимої пшениці важливим агроприйомом по догляду за посівами повинно бути боронування, яке проводиться при настанні фізичної стиглості ґрунту. Необхідність проведення боронування зумовлене зменшенням непродуктивних втрат вологи (до 10–15 т/га за добу), знищенням однорічних бур’янів, видаленням з полів рослин, які загинули. Даний агрозахід попереджує утворення значних тріщин на поверхні ґрунту, що призводить до подальшого зрідження рослин, через висихання кореневої системи, особливо при мілкому загортанні насіння при сівбі. Поряд з цим, при вирощуванні продовольчого зерна, слід пам’ятати, що поліпшення якості зерна при зменшенні запасів вологи зберігається приблизно доти, поки значення запасів вологи в метровому шарі становлять (навесні й у фазі виходу в трубку) 70–80 мм. При подальшому зменшенні запасів вологи вміст білка залишається без змін, навіть відмічається тенденція до його зниження. Період боронування озимини обмежений в часі, тому виконання цього агрозаходу слід проводити за 1,5–2 дні не допускаючи пересихання ґрунту. Його слід проводити із застосуванням різних типів борін, враховуючи ступінь розвитку рослин: на добре розвинених ? середні борони, на слаборозвинених – легкі або голчасті з пасивною установкою робочих органів.

Захист від бур’янів і хвороб. В умовах поточного сільськогоспо-дарського року занепокоєння у виробничників повинно викликати можливий складний фітосанітарний стан посівів озимої пшениці. В першу чергу це забур'янення. Враховуючи те, що посіви будуть зріджені є ймовірність інтенсивного розвитку бур'янів. За даними наукових установ системи НААНУ, навіть при середньому забур’яненні з ґрунту виноситься з метрового шару ґрунту від 60 до 120 міліметрів дуже необхідної у весняний період вологи. Якщо додати до цього негативний вплив бур’янів на асиміляцію рослин, аерацію ґрунту і мінералізаційні процеси, то втрати урожаю набувають катастрофічних обсягів – до 40–80 відсотків і більше.

Слід зважити на те, що внесення в ранньовесняний період відносно високої дози азотних добрив на зріджених і ослаблених посівах озимої пшениці, при значних запасах насіння бур'янів у ґрунті, може спровокувати їх інтенсивне проростання уже в ранньовесняний період і вони будуть основними конкурентами рослин озимої пшениці за вологу, поживні речовини та світло у цей період.

Вибір гербіциду залежить, в першу чергу, від видів бур'янів на кожному конкретному полі, але за такої ситуації, яка складається в умовах поточного року, перевагу слід надавати гербіцидам з відносно широким спектром дії на бур'яни і тим препаратам, які ефективно діють за відносно низьких температур повітря (вище +5°С). Це такі препарати, як гроділ максі, лінтур, логран 75, ларен, аркан 750 і інші із сульфуронових препаратів, які, крім знищення бур'янів за відносно низьких температур повітря, відзначаються певною ґрунтовою дією, захищаючи посіви озимої пшениці від вторинного забур'янення в період інтенсивного випадання опадів у червні, коли боротьба з бур'янами за допомогою гербіцидів практично неможлива.

Якщо існує загроза забур’янення посівів озимої пшениці злаковими бур'янами (мітлиця біла, вівсюг тощо), перевагу слід надавати такому гербіциду, як аксіал (1 л/га), який ефективно діє на однодольні бур'яни. Іншим зареєстрованим грамініцидом в Україні в посівах зернових колосових культур є пума супер у дозі 1 л/га.

Занепокоєння викликає і розповсюдження хвороб. Так, поширення борошнистої роси на рослинах в осінній період складала від 30 до 60% при інтенсивності ураження 10–30%. В даний час зазначені хвороби знаходяться в зимуючій стадії і їх поширення на молоде листя буде залежати від ходу погодних умов весни, а саме температурного режиму та вологозабезпеченості ґрунту, випадання опадів. З урахуванням цього слід передбачити як агротехнічні, так і хімічні заходи захисту посівів озимої пшениці: ранньовесняне боронування для видалення з площ ураженого листя рослин, застосування фунгіцидів.

На нашу точку зору слід передбачити застосування на весні дещо дешевих однокомпонентних фунгіцидів, наприклад дерозал, імпакт, тілт тощо, що ефективно діють проти борошнистої роси. В послідуючий період для захисту посівів озимої пшениці у весняно-літній період вегетації за результатами постійного моніторингу за фітосанітарним станом посівів, у разі настання сприятливих умов для розвитку хвороб (підвищена вологість повітря та помірні температури) необхідно обробляти посіви від хвороб. Для цього використовують багатокомпонентні препарати фунгіцидної дії, такі як фалькон, фолікул БТ, амістар екстра, альто супер, спортак.

За даними ННЦ “Інститут землеробства УААН” використання фунгіцидів економічно доцільне на площах, які можуть забезпечити врожай вище 3,0 т/га. В залежності від ціни препарату проведення обприскування окупається виключно при збереженні 0,2–0,3 т/га зерна. Слід також зважати, що в більшості років отримати високоякісне зерно 3–4 класу без застосування фунгіцидів неможливо. Поряд з цим необхідно дотримуватись норм витрати препаратів. Зменшення норми витрати на 10–15% до рекомендованої знижує його ефективність на 50–70%. Не слід зменшувати норму витрати робочої рідини. Не бажано використовувати постійно один і той же фунгіцид для запобігання резистентності. При співпаданні строків обробки посівів проти шкідників, хвороб та бур'янів доцільно застосувати бакову суміш рекомендованих препаратів. При застосуванні фунгіцидів важливо не пропустити строки їх внесення. Якщо пропустити вразливу фазу розвитку хвороби чи бур'янів, то застосування навіть найсучасніших препаратів буде малокорисним.

Разработано в студии ТриА   tria.sumy.ua  Дизайн студия ТриА